Всеукраїнська громадська організація
« Асоціація хворих на хронічний мієлолейкоз «Осанна»
З криком про допомогу до вас звертаються онкохворі (хронічним мієлолейкозом) м..Миколаєва й Миколаївської області.
Наші лікарі й держава робить все можливе для продовженні життя кожного хворого. Держава виділяє на це кошти, організовує програми й поставки дорогих ліків. Завдяки цим зусиллям нам дали надію на продовження життя.
Але у зв'язку із загальною економічною кризою багато програм, а виходить, і фінансування стає під сумнівом. Це негайно відіб'ється на десятках тисяч хворих: чи одержимо ми життєво необхідний препарат «ГЛИВЕК» або...… В середині кожного з нас зріє почуття страху, паніки й відчуженості.
З тих пір як був застосований на Україні «ГЛИВЕК» - було врятовано тисячі життів і навіть приречені змогли стати повноправними працездатними громадянами. Хворі, що постійно приймають «ГЛИВЕК» живуть повноцінним життям: працюють, творять, винаходять, допомагають іншим людям. Все це за умови безперервного прийому препарату! Але ж багато життів обірвалися, не дочекавшись цих ліків.
Хвороба не вибирає ні за соціальним статусом, ні за віком, ні за фінансовим станом. Вона завжди приходить раптово й ізолює людину від суспільства. Але не так все безнадійно, якщо поруч є чуйні люди. Підтримка й любов оточуючих надають сили в боротьбі із хворобою, але висока ефективність досягається за підтримкою нашої держави, а саме: безпосередньо регулярні поставки життєво важливих препаратів. У нашому випадку - це препарат «ГЛИВЕК».
Ми сподіваємося, що в цей складний для України період, наш уряд знайде сили й засоби не припинити фінансування й поставки важливого для нашого життя препарату «ГЛИВЕК». Ми сподіваємося, що ви не залишите тисячі хворих наодинці зі своїм лихом. Коли людині погано - їй здається, що вона самотня у світі й - стає страшно. Але страшніше за все, коли немає присутності й краплі надії.
Ми хочемо жити! Хочемо бачити, як ростуть наші діти, онуки, приносити користь суспільству. У нас є спрага життя, надія на право жити. Але тільки разом з вашими зусиллями ми впораємося із хворобою.
Не відніміть у нас останню надію!
Допоможіть нам продовжити життя!
Не дайте нам вмерти!
І пом’ятайте наші життя у ваших руках!
Хворі Хронічним мієлолейкозом м. Миколаєва й Миколаївської обл.
Посвящается людям, которые своей деятельностью поддерживают в других надежду на право жить.
СВЕЧА НАДЕЖДЫ
Горит свеча,
И в окруженьи люди, объединенные одной бедой.
Но в их глазах не боль и робость,
Страхом их не сжаты губы,-
В дыханьи их – надежда и покой.
Горит свеча, теплом всех согревая.
Ещё годок прожить надежду нам даёт…
И, лишь для тех открыты двери рая,
Кто ощутил любви и сострадания полёт!
Горит Свеча Надежды! – значит счастье
Дано нам испытать через беду.
Моей свече не гаснуть и в ненастье! –
Я свой огонь – потухшим свечкам подарю.
Кучерова Ирина (г.Николаев)
Капелька алая
Тленом меченая.
Девица красная –
Жизнь обреченная.
Боль разрывающа,
Страх одиночества.
Ночь равнодушная
Белая очень ты!
Грань бесконечности
Горем очерчена,
Кровью белесою
Радость помечена.
День перепутаю
С ноченькой темною…
Где же вы, лучики,
Свет слать рожденные
Когда мы боролись за получение Гливека, уже тогда мы столкнулись с безразличием, жестокостью и т.д.
Кучерова Ирина посвятила таким людям стих.
Посвящается людям, от которых зависит человеческая жизнь, которые не любят своей работы, но остаются при должности.
Не спать! Живите в ожиданьи!
Приду я к вам в любой момент.
Держите душу в осознаньи: -
Способен воплатиться в каждого –
Я – получеловек!
Он говорил, и суть вся трепетала,
Не угрожал и клял,
А плакал и просил.
У входа чёрствых душ стоял он без кинжала,
И к нам без спроса не входил.
Как неудачным, но любимым детям,
Пытался терпеливо он прозрение вернуть.
Но вот две тыщи лет, пуста затея эта.
Уж легче будет речку в спять вернуть.
А вы слепые, - трон себе воздвигли
К вам и в приёмный день попасть не так легко,
Не только нас, Его у ног своих вы положили.
Как в Судный день устроили молчание ягнят.
Где взяли право, где его купили,
Решать за нас: кто должен жить,-
Кто должен умереть.
Вы не жрецы, а куклы тряпичные
Но в чьих руках вы позволяете собой вертеть?!
Закрыты ваши души в толстый панцирь,
И Цербер сторожит подходы все.
Не то, что достучаться, глянуть страшно.
А вам не страшно в вечность плыть с собой наедине.
